звідки ноги вже не ростуть
Містечко Сасів розташоване між трьома пагорбами, чи, як їх місцеві називають, горами - Сторожихою, Божою Горою та Городиськом. Як зрозуміло від назв пагорбів, на першій стояла сторожова вежа, на другій церква, на третій замок. До наших часів збереглася легенда про трьох велетнів, кожен жив на своїй горі. Якось один з велетнів побачив землероба взяв його в долоні ближче роздивитися, прийшла дружина землероба, побачила, що робота не зроблена, чоловіка не має, і промовила "Щоб ти в землю провалився" І провалився чоловік під землю разом з житлом велетня. Зараз на горі Городисько не має жодних натяків на рештки колись існуючого там замку, окрім залишок порослих рослинами валів.
Ще до другої світової війни рештки замку - декілька камінчиків існували. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Та що там казати, тут проводилися дослідження польськими археологами, нажаль війна все припинила.
історія
Містечко Сасів було засновано руським воєводою Іваном Даниловичем (власником Олеського замку) з дозволу польського короля Сигізмунда ІІІ у 1615р. на місці села Комарове. Статус містечка Сасів здобув разом з грамотою на заснування, а разом з тим ще і дозвіл на проведення ярмарок три рази на рік, торги кожної середи та суботи, мешканці були звільнені від податку на 4 роки. Містечко містилося на торгівельному шляху, і купці, що їхали через нього мали не проїжджати мимо - мали обов'язково зупинятися тут, тим самим розвиваючи економіку Сасова.
Назва Сасів походить від надпису на родинному гербі Даниловича "SAS". Саксонська версія походження слова "сас", мало логічно пов'язана з руським воєводою, дослідники більш схиляються перед версією від скорочення імені Сасоній.
Станіслав Данилович був останнім нащадком славного руського роду, він загинув в татарському полоні в 1636р. Після цього Сасів перейшов у володіння Собеських через шлюб Теофілії Данилович, яка стала другою дружиною Якуба Собеського.Санатории Трускавца, В 1637р війтом Сасова став Севастян Буйновський.
Містечко швидко досягло економічно-торгівельного розквіту. В 1648р Сасів оточили татарські загони, король Ян Казимир розбив, і звільнив місто з облоги.
В 1675р турки війська Аджі-Гірея напали на Сасів. Місто та замок були спалені, багато мешканців було вбито. Після цього нападу покровителем містечка став сам король Ян ІІІ Собеський, який частенько разом зі своєю коханою дружиною Марисенькою любив полювати в сасівських лісах. Наказом короля тут було заборонено військовим квартируватися, а будь-яка скарга від мешканців на військових, розглядалася в суді, і часто закінчувалася покаранням військових.
В 1682р. Сасів втрачає свою магдебургію. Рід Собеських володіє Сасовим доки донька Якуба - Марія-Кароліна не продала місцевість польському магнату Радивілу, а від нього містечко перейшло в руки Старженських.
Справжнє друге життя Сасів здобув в 19ст. коли став відомим на всю Австрійську імперію своїми курортами та водолікувальною лікарнею. Яскравий приклад того, що якщо хочеш заробляти гроші, треба перетворюючи ідею на справу, кропітко її виконати. В Сасові не було лікувальних мінеральних чи інших цілющих вод, але сасівські курорти лікували більше своїм повітрям та атмосферою.
За літній сезон лікарня приймала 300-400чол. і це на 3-оє лікарів! Хоча вартує зазначити, що тут більше відпочивали, ніж лікувалися. Золочівська шляхта приїжджала з міста на вечори та концерти, які проходили у палацовій залі.
Ріка Буг, утворювала в околицях Сасова своїми розгалуженими рукавами островці, які сполучалися один з одним місточками. На островках було споруджено лікарню, будиночки для пацієнтів, які прогулювалися зеленою зоною відпочинку, милуючись краєвидами, а на березі великого водосховища був палац. Цей гідропарк був закладений графом Старженським. Санатории Трускавца Цісар Франц-Йосиф під час своєї мандрівки Галичиною мав саме в Сасові стати хрещеним батьком сина Старженського. Але так як будівництво парку не було закінчено до приїзду цісаря, хрестини відбулися не в Сасові, а у Львові.
Нажаль, курорт занепав, причиною тому стала перша світова війна, шкода парк, який під час війни було зруйновано танками.
Після Старженських, Сасовим володів Микола Торосевич, а потім поляки французького походження Вів'єн.
З середини XIXст. Сасів стає виробником паперу. При чому папір експортувався з сасівської фабрикі до Німеччини, Франції, Росії та Туреччини. Не було б так смішно, як гірко, що Львів купляв Сасівський папір не з фабрики, а у віденських посередників, які різали, пакували та ставили віденську або французьку марку.
костел
Римо-католицька парафія була заснована разом з містом. Теперешній костел був побудований наприкінці ХІХ ст. у стилі неоготики. До цього був костел, можливо дерев'яний, побудований в 1631р. Він згорів в 1887р.
Літня жінка, що має ключі від храму, розказує, що приїжджали поляки, все фотографували та обмірювали, обіцяли реставрувати. В напівзруйнований костел залили багато цементу, таким чином його законсервував, та забезпечив структуру від завалення. Будемо сподіватися, що храм таки приведуть в належний вигляд.
В костелі зберігається голова скульптури Іоанна Хрестителя. Маленька трагедія в межах кривавої вакханалії кінця 30-их років минулого століття дивовижно віддзеркалює події двохтисячної давнини. Коли почалися зміни в політичному житті Галичини, ключі від костелу тримала мати пані Анелі. Поляків не любили, над поляками всіляко знущалися, люди, у яких була лише інша гілка християнства, які просто ходили на богослужіння не в церкву, а в костел і молилися глядячи в очі тому ж самому великоокому Ісусу, раптово стали чужими. Стали чужими і їх храми, бо тоді вже скоро треба було спасати свої святині. Мати пані Анелі з пограбованого костелу винесла відтяту нелюдами голову Іоанна Хрестителя і довгий час зберігала її на цвинтарі. Передала заповітом своїй донці, якщо настануть добрі часи, щоб віднесла голову святого до храму. І от час прийшов. Храм потрохи оживає, але ще ой як багато роботи, і невідомо чи воно взагалі закінчиться. В Сасові проживає декілька поляків, таких як старенька пані Анеля, з якою ми разом плакали біля храму, та пара зовсім стареньких, які живуть в страшненькому бідному будиночку на території храму.
До другої світової тут зберігалась срібна дарохранительниця в позолоті з гербом Собєських, що з нею і де вона зараз невідомо. Останнім настоятелем костелу був Антоній Венсецький, який в 1946р разом з деякими польськими родинами перебрався до Польщі. Зараз тільки на свята костел відчиняє для прихожан свої двері.
церква
Але от дійсно заради чого вартує приїхати в Сасів - це заради справжнього дерев'яного дива - Миколаївської церкви.
На одвірках церкви зазначено дату "1731", яку і вважають датою зведення, хоча деякі джерела датують її аж 15ст.!
До нас дійшла легенда. В місті була іудейська громада, звісно що євреї мешкали по сусідству один з одним. Церква стояла тоді на Леваді над Бугом. Якось зайнялася велика пожежа в єврейському кварталі. Тоді один єврей побіг під церкву св. Миколая молитися про врятування своєї хати. Всі будинки згоріли, а його лишився цілим. Дивним залишається й ті факти, що дерев'яна церква лишилася неушкодженою під час пожежі 1887, а також першої та другої світової війни, за часів СРСР церква лишалася діючою.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Можливо і справедливо тоді припустити в супереч думкам дослідника Драгана, про те що не змогла б зберегтися до наших часів церква побудована в 15ст.
Як вже зазначалося раніше церква стояла на Леваді, в передмісті Сасова. Вона була при жіночому монастирі. В середині 18ст. церкву перенесли в центр міста. а за розпорядженням єпископа Льва Шептицького у 1759р монастир був закритий, будівлі продані за 2тис. злотих, монахині були переведені в Словіту. Після свого перенесення церква набула барокові багатогранні бані. Інтер'єр церкви прикрашає семиярусний іконостас, виготовлений до другої половини 17ст. Ікони вражають своєю майстерністю - "Втеча до Єгипту", "Христос і Самарянка", "Георгій-змієборець" датуються 1681р, "Перенесення мощів св.Миколая" датується 1685р. Вдивиться! Вони не були перемальовані. Дослідники вважають, що вони належать до пензля Івана Рутковича з Білого Каменю або його дуже талановитого сучасника. Нажаль в 1977р стан іконостасу був дуже незадовільний, науково-реставраційна виробнича майстерня зі Львова розпочала реставраційні роботи.
В 1910р стару дерев'яну дзвіницю було замінено на нову - муровану. В 1963р. Миколаївську церкву було внесено до реєстру пам'яток архітектури. Після цього куполи та опасання були перекриті бляхою.
З 18ст. до 1944 церква була дочірньою, головною службою була Преображенська. Після того як головну церкву було зруйновано, служіння велися в церкві св. Миколая та костелі. В середині 60-их храм було закрито. З 1990р церква належить до греко-католицької громади.
